| www.nirs.org

Відновлювані джерела енергії

На сучасному етапі для України актуальною проблемою є інтеграція її економіки у світову, що має дати певні вигоди від участі в міжнародному поділі праці. Подальше розширення міжнародного економічного співробітництва України потребує впрова-дження енергетичної політики, котра була б когерентною політиці провідних держав світу, насамперед Європейського співтовариства. Невідповідність енергетичної полі-тики та практичних дій України у цій сфері може поставити нас у дискримінаційне становище.

Країни ЄС поставили за мету перехід до сталого розвитку. У галузі енергетики вони докладають значних зусиль щодо підвищення своєї енергетичної безпеки, розши-рення використання власних відновлюваних енергоресурсів, зменшення шкідливого впливу енергетики на довкілля. На період до 2010 року країни ЄС мають плани щодо збільшення частки відновлюваних джерел енергії до 12% від загального споживання первинних енергоресурсів (розрахунок за принципом заміщення). Реалізація цих захо-дів, а також досягнуті технологічні прориви, зокрема у вітроенергетиці та використанні біомаси, надихають на більш амбітні плани. Зрозуміло, що для забезпечення сталого розвитку необхідно підвищувати ефективність використання енергії з переходом до широкомасштабного розвитку відновлюваної енергетики.

Прогнозуючи подальший розвиток економіки й енергетики на основі сучасних найбільш ефективних технологій, незалежні експерти дійшли висновку про можли-вість часткової або повної, залежно від регіону, заміни ядерного і викопного палива відновлюваними джерелами енергії. За умов прискорених темпів опанування техніч-но доступних ресурсів ВДЕ, енергетика України стане розвиватися на технологічній та технічній базі, аналогічній до країн ЄС.

На рис. 5.1 показана діаграма нарощування обсягів використання ВДЕ на період до 2050 року, основана на технічно можливому потенціалі України. Сумарний обсяг використання відновлюваної енергії становитиме близько 100 ТВт*год/рік у 2030 р. і 200 ТВт*год/рік у 2050 р. Найбільш істотний внесок можуть забезпечити гідроенерге-тика, вітроенергетика, використання лісової та сільськогосподарської біомаси.

Слід зазначити, що цінність окремих технологій відновлюваної енергетики визна-чається й тим, яку кількість традиційних енергоресурсів вони можуть замінити. ГЕС, вітроелектричні станції, фотоелектричні установки можуть виробити майже втричі більше електроенергії, ніж отримується за рахунок спалювання викопного палива. Це відбувається шляхом прямого перетворення механічної в електричну енергію без до-даткового використання теплової енергії за рахунок спалювання енергоносіїв. На рис.

5.2 показана діаграма обсягів викопного палива, використання якого буде заміщатися завдяки розширеному використанню відновлюваних енергоресурсів. У 2030 році ре-ально довести річне використання відновлюваних джерел енергії в обсягах, еквівалент-них 20 млн. т у.п./рік викопних палив та атомної енергії, а в 2050 р. — до 42 млн. т у.п.

Наведені дані свідчать, що нинішній обсяг виробництва електричної енергії на атомних електричних станціях (близько 94 ТВт*год/рік), що еквівалентно використан-ню органічного палива в обсязі до 35 млн. т у.п./рік, в майбутньому може бути заміще-ний виробництвом електроенергії з відновлюваних джерел енергії.

Перехід до розширеного використання ВДЕ дозволить вирішити низку проблем, пов’язаних з забрудненням довкілля та глобальним потеплінням, зменшить загрозу енергетичної та економічної кризи.

5.1. Біоенергетика

Біоенергетика є однією з найперспективніших складових відновлюваної енерге-тики України. Вона заснована на використанні енергії біомаси — вуглецевомістких ор-ганічних речовин рослинного та тваринного походження (деревина, солома, рослинні залишки сільськогосподарського виробництва, гній тощо). Також до поняття біомаса відносять органічну частину твердих побутових відходів та іноді торф. Для виробни-цтва енергії переважно застосовують тверду біомасу, а також отримані з неї рідкі та га-зоподібні палива — біогаз, біодизель, біоетанол. Біомаса є відновлюваним, екологічно чистим паливом, використання якого не призводить до підсилення глобального пар-никового ефекту.

Сьогодні біомаса — четверте за значенням паливо у світі, яке дає близько 2 млрд. т у.п. енергії на рік, що становить близько 14% загального споживання первинних енер-гоносіїв у світі (у країнах, що розвиваються — більше 30%, іноді до 50—80%). В Європі частка біомаси у загальному споживанні первинних енергоносіїв становить, в серед-ньому, більше 3%. Окремі країни значно перевищують цей показник: Фінляндія — 23% (світовий лідер), Швеція — 18%, Австрія — 12%, Данія — 8%, Німеччина — 6%.

Розвиток біоенергетики є дуже актуальним і для України з її значним потенці-алом біомаси, доступної для отримання енергії, — близько 24 млн. т у.п./рік, та тор-фу — близько 0,6 млн. т у.п./рік (табл. 5.1). Основними складовими потенціалу біомаси є солома та інші відходи сільського господарства (стебла, початки, лушпиння тощо), а також деревні відходи, рідкі палива з біомаси, різні види біогазу та енергетичні куль-тури. Першочергового використання в якості палива потребують наявні відходи твер-дої біомаси, починаючи з деревини та соломи, тоді як вирощування і використання енергетичних культур (верба, тополя, міскантус), виробництво біогазу та рідких палив з біомаси — це, швидше за все, справа найближчих 5—10 років. Відходи біомаси (без частки, яка використовується іншими секторами економіки) можуть забезпечити по-над 10 % загальної потреби України в первинній енергії.

 

Таблиця 5.1. Енергетичний потенціал біомаси та торфу в Україні Вид палива

Енергетичний потенціал, млн. т у.п./рік

Солома зернових культур (без кукурудзи)

5,6

Стебло, початки кукурудзи та зерно

2,4

Стебло, лушпиння соняшника

2,3

Біогаз з гною

1,6

Біогаз зі стічних вод

0,2

Відходи деревини

2,0

Біогаз з полігонів твердих побутових відходів

0,3

Паливні брикети з твердих побутових відходів

1,9

Рідкі палива (біодизель, біоетанол)

2,2

Енергетичні культури (верба, тополя, міскантус)

5,1

Торф

0,6

УСЬОГО

24,2

Таблиця 5.1. Енергетичний потенціал біомаси та торфу в Україні Вид палива Енергетичний потенціал, млн. т у.п./рік

Технології утилізації біомаси знаходяться на початку свого розвитку в Україні та мають добрі перспективи при комерціалізації в найближчому майбутньому, особливо у світлі різкого підвищення вартості природного газу. На сьогодні Україна споживає де-ревного палива близько 1 млн. т у.п. при традиційному використанні дров для опален-ня приватних будинків, а також у понад 1000 котлів, що встановлені на підприємствах лісової та деревообробної галузей України.

Ми вважаємо, що розпочинати процес широкого впровадження біоенергетичних технологій треба з запровадження сучасних котлів для спалювання відходів деревини, соломи та торфу. Інші технології виробництва енергії з біомаси (біогаз, рідкі палива, енергетичні культури) є не менш важливими і будуть пріоритетними в найближчому майбутньому, але зараз саме котли на біомасі можуть швидко замістити природний газ для виробництва теплової енергії з найнижчими інвестиційними затратами і найко-ротшими термінами окупності проектів.

Виходячи з наявного потенціалу біомаси в Україні, спеціалістами Агентства з від-новлюваної енергетики і НТЦ «Біомаса» розроблена концепція розвитку біоенергети-ки в Україні, що включає майже всі технології отримання енергії з біомаси. Вважаємо за необхідне якомога скоріше розпочати реалізацію цієї концепції у частині, що сто-сується впровадження котлів на біомасі (табл. 5.2). Загальна теплова потужність цього обладнання складає 9000 МВт, що дає можливість замістити до 5,0 млрд. м3/рік спо-живання природного газу і зменшити викиди діоксиду вуглецю майже на 10 млн. т/рік. Повне впровадження цієї концепції є реальним вже до 2015 р.

При питомих інвестиційних витратах 200 грн./кВт для котлів на деревині та торфі й 300 грн/кВт для котлів на соломі вартість обладнання, що необхідне для реалізації запро-понованої концепції, становить 2,4 млрд. грн. Якщо порівняти ці сумарні капіталовкла-дення з коштами, заощадженими на потенційному скороченні споживання природного газу (550 грн/1000 м3 х 5,0 млрд. м3/рік = 2,75 млрд. грн./рік), то видно, що річна економія коштів на придбання природного газу вище, ніж вартість всього парку котлів запропо-нованої концепції. Важливо, що ця економія буде повторюватися із року в рік.

освоїти до 2015 р. 

 

Таблиця 5.2. Потенціал українського ринку котлів на біомасі і торфі, який реально Тип обладнання

Приблизна ємність ринку України, од.

Встанов-лена потуж-ність, МВтт

Період експлу-атації, год./рік

Заміщення паливно-енергетич-них ресурсів, млн. т у.п./рік

Заміщен-ня природ-ного газу, млрд. м3/рік

Зниження викидів СО2*, млн т/рік

Інвести-ційні витрати, млн. грн..

Опалювальні котельні на деревині, 1—10 МВтт

250

500

4400

0,30

0,26

0,51

100

Промислові котли на деревині, 0.1—5 МВтт

1000

250

8360

0,27

0,24

0,46

50

Побутові котли на деревині, 10—50 кВтт

53 000

1590

4400

0,96

0,84

1,65

318

Фермерські котли на соломі, 0.1—1 МВтт

15 900

3180

4400

1,91

1,67

3,27

954

Опалювальні котельні на соломі, 1—10 МВтт

1400

2800

4400

1,68

1,47

2,88

840

Опалювальні котельні на торфі, 0.5—1 МВтт

1000

750

4400

0,6

0,52

1,03

150

ВСЬОГО

72 550

9070

 

5,72

5,00

9,81

2412

* у порівнянні зі спалюванням природного газу. 

Згідно з прогнозами експертів з Агентства з відновлюваної енергетики та НТЦ «Біомаса», у 2030 р. споживання деревини та деревних відходів для виробництва енергії становитиме близько 13 ТВт*год, а через десять років може досягнути 16,3 ТВт*год/рік. В Україні є достатньо можливостей для нарощування енергетичного потенціалу дере-вини. Уже зараз надходять реальні пропозиції щодо підвищення продуктивності наших лісів до рівня сусідніх країн. Тому можна прогнозувати, що у 2050 році використання деревини зросте до 25 ТВт*год/рік. Зараз для виробництва енергії використовується солома в обсязі, еквівалентному 2 ГВт*год/рік. Прогноз розвитку біоенергетики по-казує, що споживання соломи та стебел для виробництва енергії в 2030 р. буде еквіва-лентним 23 ТВт*год/рік, а в подальшому можна припустити, що цей показник зросте до 50 ТВт*год/рік в 2050-му роцi, що потребуватиме використання до 60% технічно доступних ресурсів.

Вартість біомаси як палива у перерахунку на одиницю енергії (ГДж) суттєво мен-ша вартості природного газу. Так, якщо типова ціна на солому як паливо складає 100 грн./т (при теплотворній спроможності 17 МДж/кг), вартість 1 ГДж енергії складатиме для соломи близько 6 грн./ГДж. При цінах на деревне паливо у 80 грн./т (середня те-плотворна спроможність 10—12 МДж/кг) вартість 1 ГДж енергії складатиме для дере-вини близько 7 грн./ГДж. При цінах на природний газ у 550 грн./1000 нм3 (теплотвор-на спроможність 35 МДж/м3) вартість 1 ГДж енергії складатиме для природного газу близько 16 грн/ГДж. Таким чином, при вказаних цінах солома у 2,6 рази, а деревне паливо у 2,3 рази дешевші за природний газ. Часто місцеве паливо може мати значно нижчу, а в окремих випадках навіть нульову ціну.

Результати техніко-економічного аналізу показують, що виробництво теплоти з біомаси є конкурентоспроможним навіть при використанні зарубіжного обладнання. При застосуванні обладнання українського виробництва терміни окупності складають 1—2 роки для котлів на деревині та 2—3 роки для котлів на соломі.

Для України пріоритетність виробництва теплової енергії з біомаси полягає в тому, що при виробництві теплової енергії в переважній більшості випадків відбува-ється пряме заміщення споживання природного газу (на 100%). Для порівняння, при виробництві електроенергії з відновлюваних джерел заміщається в середньому лише 17% споживання природного газу, оскільки в Україні лише близько 17% електроенергії виробляється з природного газу.

На другому за пріоритетністю місці після впровадження котлів на біомасі сто-їть виробництво біогазу. Ці технології включають отримання біогазу шляхом анаероб-ної ферментації відходів тваринництва (гній, послід) та видобування газу звалищ на полігонах твердих побутових відходів. Біогаз на 50—60% складається з метану і може використовуватися в адаптованих двигунах для виробництва електроенергії або засто-совуватися замість природного газу в промисловому виробництві (наприклад, на це-ментних заводах). Частина розробленої концепції стосовно біогазу наведена у таблиці

5.3. Найближчими роками інтенсивно розвиватимуться технології використання біо-газу зі звалищ та очисних станцій, а після 2010 року можна очікувати на ріст виробни-цтва біогазу з відходів тваринництва. Сумарне використання біогазу в 2030 році може становити 10,2 ТВт*год./рік, а у 2050 р. — зрости до 17,4 ТВт*год./рік (технічно мож-ливий потенціал).

При заміщенні споживання природного газу та рідких нафтопродуктів за раху-нок біомаси кошти, що раніше сплачувалися за їхнє придбання і врешті-решт ішли до Росії та Туркменістану, залишаються в регіонах в якості плати фермерам та лісгоспам за поставку біомаси як палива. Ці гроші починають працювати на розвиток регіону та країни в цілому, а не підтримують економіку сусідніх держав. Крім того, впровадження біоенергетичних технологій сприяє створенню значної кількості нових робочих місць в Україні: в середньому 5 робочих місць на 1 МВт встановленої теплової потужності.

Відповідно, при встановленні 9000 МВт теплової потужності на біомасі в країні буде створено 45 тис. нових робочих місць, переважно в сільській місцевості. Додаткові ро-бочі місця також будуть створені на заводах з випуску цих котлів.

до 2020 р.

Таблиця 5.3. Потенціал виробництва біогазу в Україні, який реально освоїти Тип обладнання

Приблизна ємність ринку України, од.

Встановлена потужність, МВтт+МВте

Період експлуата-ції, год./ рік

Заміщення паливно-енергетичних ресурсів, млн т у.п./рік

Заміщення природ-ного газу, млрд. м3/рік

Зниження викидів СО2екв*, млн. т/рік

Інвести-ційні витрати, млн. грн.

Крупні біогазові установки

2903

711+325

8360

1.33

1.15

22.36

1465

Міні-електростанції на газі звалищ

90

20+80

8360

0.24

0.21

3.26

404

УСЬОГО

2993

731+405

 

1.57

1.36

25.62

1869

* у порівнянні зі спалюванням природного газу


 5.2. Вітроенергетика

На території України є сприятливі умови для розвитку вітроенергетики. У багатьох регіонах середньорічна швидкість вітру становить 5—5,5 м/с на стандартизованій ви-соті 10 м над поверхнею землі. Найбільш придатними регіонами для будівництва вітро-електричних станцій (ВЕС) великої потужності є Крим, Карпати, узбережжя Чорного і Азовського морів, Донбас.

Вважається, що досяжна встановлена потужність ВЕС в складі централізованої енергосистеми України може складати до 16 000 МВт, а досяжне виробництво елек-тричної енергії може становити 25—30 ТВт*год./рік. Цю величину часто приймають як потенціал вітроенергетики. Необхідна площа під спорудження ВЕС становить 2500—3000 км2, що досить реально з урахуванням мілководної частини Азовського та Чорного морів. За іншими оцінками в Україні можна використати 7000 км2 земель для будівництва ВЕС сумарною потужністю 35 000 МВт.

У цьому дослідженні прийнято, що в Україні можна побудувати ВЕС сумарною потужністю 16 000 МВт, головним чином, за рахунок установок одиничною потужніс-тю більше 1,5—2 МВт. Коефіцієнт використання встановленої потужності прийнято рівним 30% (2630 год./рік), що в кліматичних умовах України є цілком досяжним при використанні сучасних вітроелектричних установок. Прогноз темпів запровадження потужностей ВЕС на період до 2030 р. прийнято згідно з даними Енергетичної страте-гії редакції 2002 р. — сумарна потужність 11 290 МВт з річним виробництвом майже 25 ТВт*год. У період з 2030 до 2050 року прогнозується певне уповільнення росту, бо стане переважати оновлення ВЕС, створених до того часу. У такому разі потенціал викорис-тання енергії вітру складає 42 ТВт*год./рік. До 2050 р. технічний потенціал будівни-цтва ВЕС (у нинішньому його розумінні) буде практично реалізованим, а виробництво електричної енергії може становити до 42 ТВт*год./рік.

5.3. Сонячна теплова енергетика

Часто вважають, що сонячну енергію доцільно використовувати переважно для локального забезпечення гарячого водопостачання в літній період, і потенціал вико-ристання сонячної енергії для виробництва теплоти оцінюють величиною 32 ТВт*год/ рік. Однак, в природно-кліматичних умовах України сонячну енергію можна викорис-товувати і для забезпечення опалення будівель, створення цілорічних систем централі-зованого теплопостачання. Такі технічні рішення реалізовані в багатьох країнах, розта-шованих значно північніше України. При використанні з розрахунку 3.9 м2 на людину та річному виробництві 400 кВт*год. з 1 м2 сонячного колектора потенціал використан-ня сонячної енергії становить майже 75 ТВт*год/рік.

Прогноз темпів впровадження сонячних колекторів на період до 2030 р. прийнято за даними Енергетичної стратегії редакції 2002 р. (2 ТВт*год./рік) з прискоренням в період з 2030 по 2050 роки. Можна очікувати, що в 2050 р. за допомогою сонячних ко-лекторів буде вироблятися 23 ТВт*год./рік теплової енергії, що становитиме лише 30% от від технічно доступного потенціалу.

5.4. Фотоенергетика

З технічної точки зору в Україні існують цілком сприятливі умови для викорис-тання фотоенергетики. Основні потужності (близько 80%) колишнього Радянського Союзу з виробництва кремнію залишаються в Україні. В Україні зосереджено 8% сві-тових потужностей, відсоток завантаження яких зараз дуже незначний. Технічний по-тенціал використання сонячної енергії для виробництва електроенергії оцінюється в 16 ТВт*год./рік, що становить близько 3,3 м2 фотоелектричних батарей на одного мешканця з виробництвом 100 кВт*год./м2/рік. При оснащенні житла сучасними та перспективними енергоекономними побутовими приладами такий обсяг виробництва енергії може забезпечити життєво важливі побутові потреби. Технічно можливий по-тенціал дає можливість у 2030 р. виробляти електроенергії сонячними фотоелектрич-ними установками у обсязі 2 ТВт*год./рік, а в 2050 р. — 9 ТВт*год./рік.

5.5. Геотермальна енергетика

Україна має значний потенціал геотермальної енергії. Найбільш перспективни-ми районами щодо цього є Закарпаття, Крим, Прикарпаття, Харківська, Полтавська, Донецька, Луганська, Чернігівська області, а також деякі інші райони. Міністерством охорони навколишнього природного середовища затверджені запаси термальних вод на рівні 27,3 млн. м3/добу. У даному дослідженні оцінюється, що в 2030 р. обсяг вико-ристання геотермальної енергії становитиме 8 ТВт*год/рік, а в 2050 р. — 14 ТВт*год./ рік, тобто майже стільки, скільки в усій Європі сьогодні.

5.6. Гідроенергетика

Серед відновлюваних джерел енергії гідроенергетика є добре відомим і техноло-гічно опанованим способом виробництва електроенергії. На р. Дніпро побудовано сім потужних ГЕС та одна ГАЕС сумарною потужністю 3907 МВт з середньорічним вироб-ництвом електроенергії 10—12 ТВт*год./рік. У 1983 р. на р. Дністер введена в експлуа-тацію Дністровська ГЕС потужністю 702 МВт та середньорічним виробництвом елек-троенергії близько 1 ТВт*год./рік. Експлуатуються 50 малих ГЕС сумарною потужніс-тю близько 100 МВт і річним виробництвом електроенергії близько 0,25 ТВт*год./рік.

Технічно доступний потенціал гідроенергетики в Україні становить 81 ТВт*год./ рік. Сумарний невикористаний економічно доцільний потенціал потужних ГЕС стано-вить 17—19 млрд. кВт*год, малої гідроенергетики — до 3,7 млрд. кВт*год, тоді сумарний економічно доцільний потенціал гідроенергетики становить близько 33 ТВт*год/рік.

В умовах України реальним є розвиток гідроенергетики за рахунок будівництва ГЕС середньої потужності (20—50 МВт), що для багатьох Європейських країн вже не-доступно. Серед першочергових завдань є реконструкція ГЕС Дніпровського каскаду, що забезпечить приріст потужностей на 300 МВт та збільшення виробництва електрое-нергії на 290 млн. кВт*год, а в подальшому і Дністровської ГЕС. Першочерговим може бути будівництво на р. Тиса каскаду ГЕС сумарною потужністю 220 МВт.

У 50—60-ті роки минулого сторіччя в Україні працювало 956 малих ГЕС (МГЕС), до кінця 80-х років збереглося лише 49 МГЕС (93 МВт). Усі вони напрацювали екс-плуатаційний ресурс 35—70 років і потребують реконструкції. На сьогодні в Україні збереглося понад 170 малих ГЕС, які утворюють дві групи: діючі (72 одиниць) та неді-ючі (близько 100 одиниць).

У 2030 р. виробництво електричної енергії на ГЕС може становити 15,1 ТВт*год./ рік (у т.ч. на МГЕС — 3,7 ТВт*год./рік), і в подальшому можна досягти збільшення ви-робництва електроенергії на ГЕС до 25 ТВт*год./рік у 2050 р.6. Когенерація

Когенерація — це комбіноване виробництво теплової та електричної енергії. Основною перевагою когенерації перед роздільним виробництвом теплоти та електро-енергії є суттєве (у 4 рази) зниження втрат палива при однаковому обсязі виробництва енергії (рис. 5.1).

Сумарний потенціал України для будівництва розподіленої мережі когенерацій-них станцій становить 16 000 МВт. На першому етапі доцільне освоєння 5000 МВт, з них 3000 МВт — у житлово-комунальному господарстві, 2000 МВт — у промисловості. Впровадження розподіленої мережі когенераційних станцій забезпечує:

.— високу енергетичну ефективність та низьку собівартість виробленої теплової та електричної енергії;

.— значне зниження викидів парникових газів та шкідливих речовин у навколишнє середовище;

.— забезпечення енергетичної незалежності та безпеки окремих підприємств та регі-онів;

.— зниження втрат при транспортуванні енергії;

.— можливість роботи у режимах маневрових та пікових потужностей;

.— можливість використання місцевих паливних ресурсів та нетрадиційних джерел енергії у єдиному високоефективному технологічному процесі. Науково-промисловим об’єднанням «Ренко» розроблений проект впровадження

5000 МВт когенераційних потужностей. Загальна вартість проекту складає 14 187,1 млн. грн. Планується спорудження газотурбінних, парогазових і газопоршневих устано-вок. Виконання розраховане на 2005—2015 роки. За роки впровадження проекту буде створено 5000 МВт високоефективних електрогенеруючих когенераційних потужнос-тей та вироблено електричної енергії 189 353 ГВт*год, теплової енергії — 203 769 тис. Гкал. Середній термін окупності — 3,6 року. На основі широкого застосування новітніх енергоресурсозберігаючих технологій буде реконструйовано більшу частину котелень. Витрати природного газу будуть зменшені на 6—8 млрд. м3/рік порівняно з роздільним виробництвом теплової та електричної енергії. Скорочення витрат палива в комуналь-ній енергетиці обумовить зменшення викидів парникових газів на 12% на рік, що екві-валентно 14,9 млн. т СО2-еквіваленту.

Підприємство «Зоря» — «Машпроект» (м. Миколаїв) виробляє газотурбінні дви-гуни (ГТД) потужністю від 2,5 до 25 МВт. Майже 100% цієї продукції йде на експорт в Росію, Білорусь, Китай, Канаду, США та інші країни. В Україні, за винятком близь-ко двох десятків газових компресорних станцій, ГТД «Зоря» — «Машпроект» не ви-користовуються. Цю ситуацію треба виправляти шляхом залучення ГТД підприємства до створення установок, що працюють на парогазовому циклі. Зараз на «Зоря» — «Машпроект» на стадії початку дослідно-промислова експлуатація газотурбінної уста-новки потужністю 110 МВт. Такі установки мають впроваджуватися в Україні для ефек-тивного спалювання природного газу з ККД виробництва електроенергії до 60%.

Рис. 6.1. Порівняння втрат при комбінованому та роздільному виробництві теплової й електричної енергії.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль